Новокаховська ЦБС

    Село Корсунка  розташоване біля невеличкої річки Кам′янихи, яка впадає в Дніпро. Через село проходить дорога, що з′єднує Каховку і Цюрупинськ. Навкруги розташовані плавні, багаті на деревину, родючі заплавні землі під городи, сади, виноградники. Підпорядковується Дніпрянській  селищній раді, Новокаховської міської ради Херсонської області. Площа населеного пункту становить 173,03 га .  Кількість дворів - 514, кількість населення - 1301чол.  Рельєф  рівнинний,  ґрунти піщані.  На території  Корсунки  розташовані: загальноосвітня школа  I- II ст, сільська бібліотека, сільський клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, загальноосвітня школа соціальної реабілітації  I–II ст., 6 магазинів, громадсько-торгівельний комплекс «Вікторія», Корсунський  монастир, дві криниці. Через все село проходить автомобільна дорога. Село газифіковане,  має свою телефонну  станцію.  В селі 8 вулиць: Набережна,  Комінтерна, Суворова, Степова, Гоголя, Солодухіна, Соснова, Лісова.
     Корсунка має свою неповторну  історію . За документами держархіву Херсонської області с. Корсунка виникло весною 1924 року на землях колишнього Корсунського монастиря, на відстані – 5 км. на захід від монастиря. Хоча фактично історія с.Корсунки зароджувалась і розвивалась біля стін чоловічого монастиря.  

У ХVІІІ столітті за наказом князя Григорія Потьомкіна низів΄я Дніпра заселялися переселенцями з центральних районів Російської імперії. На місці нинішнього села Корсунка поселилися старовіри, які заснували монастир в честь Корсунської Божої Матері. А у 1797 році на подарованих князем землях на лівому березі Дніпра старовірами було побудовано чоловічий монастир, в якому налічувалось 120-150 монахів.

 Монастир був відгороджений від річки подвійною стіною. Зовні монастир теж був обнесений муром з чотирма вежами по кутках. До цього часу збереглась одна вежа на березі, на якій вже багато років розміщено гніздо чорногузів. Біля центрального входу була побудована висока дзвіниця висотою 35 сажнів. З її висоти було видно всі землі монастиря і навіть окраїни Херсона.

В центрі містився храм, де відбувались богослужіння.В храмі був престол Корсунської Божої Матері. На монастирських землях монахи вели активну господарську діяльність: вирощували сади та виноградники, обробляли землю, мали свою винокурню.Був при монастирі також великий скотний двір з великою кількістю дійних корів, телят, волів, коней.  Крім великого скотного двору при монастирі було два рибні відділка. Рибою торгували монахи.

    Пізніше на відстані біля однієї версти на захід від монастиря з΄явилося поселення, яке й стало називатися Корсункою.

     Під час громадянської війни тут побували банди Махна, які розграбували монастир.А під час окупації в роки громадянської війни окупанти в підвал монастиря привозили партизанів з других сіл: з Британів, Нової Маячки,мучили їх, а потім розстрілювали. У 1919 році монастир перестав існувати.

 В 1920 році в Корсунському монастирі знаходився передовий командний пункт начальника 15-ї дивізії Петра Андріановича Солодухіна. В ніч на 7 серпня 1920 року воїни його дивізії форсували Дніпро, потім брали участь в створенні плацдарму на лівому березі, зайняли Корсунський монастир, ведучи бої вздовж берега, оволоділи Британами, відтягнули на себе сили ворога. Але сильні загони ворожої кавалерії і піхоти знову підходили до Корсунського монастиря з метою відрізати частини дивізії від Дніпра. Побачивши ворожу  кінноту, П.А.Солодухін, не маючи на той час ніяких других резервів, зібрав команду кінних ординарців (зв′язківців) і повів їх в контратаку. Але сили маленького загону червоних бійців були краплею в морі проти білої кавалерії, направленої на Корсунський монастир. Після короткої нерівної сутички увесь загін Солодухіна і начдив П.А.Солодухін загинули від руки ворога, визволяючи територію нинішнього села Корсунка. Вони загинули недалеко від села Корсунка, кілометрів 1,5-2 по дорозі, що веде на Велику Маячку, через село Піщане (там була братська могила).Тіло начдива перевезли в Ленінград (зараз Снкт-Петербург) і поховали його на Марсовому полі. Для увіковічення пам'яті Петра Андріановича Солодухіна новоутворений радгосп в Дніпрянах було названо його ім'ям.

     У 1920 році на території колишнього монастиря знаходився відділок Кримського радгоспу «Табаковод», пізніше тут було утворено радгосп «Перемога революції», який займався вівчарством, рибальством, садівництвом. Так як радгосп був частиною Асканії Нової, звідси в Асканію Нову вивозили сіно, камінь для будівництва. В цей час на території Корсунського монастиря було розібрано цілий ряд будівель: два готелі ззовні монастиря і один двоповерховий всередині монастиря. З цього каменю будувалось містечко Асканія Нова.У 1929 році радгосп вже став самостійним і проіснував до 1937 року.

У 1937  році радгосп «Перемога революції» було реорганізовано у колгосп імені Комінтерна.1941 року село було тимчасово окуповане німецькими загарбниками. 2-го листопада 1943 року наші війська визволили село Корсунка. У 1950 році при укрупненні колгоспів колгосп імені Комінтерна приєднався до колгоспу імені Калініна.     

.

    Дніпряни (до 1946 року – село Британи)   – селище міського типу, розташоване на лівому березі Дніпра, за 7 км від Нової Каховки.
     Згідно «Історії міст і сіл Херсонської області» село було засноване в 1791 році на землях поміщика Овсянико-Куликовського біглими кріпаками з Полтавської, Курської, Орловської та інших губерній. З часом землевласник перевіз сюди частину своїх селян з Курської та Рязанської губерній. У 1839 році в Британах було 92 двори. Напередодні селянської реформи в селі налічувалося 240 кріпаків чоловічої статі.

     У пореформений період почалося швидке розшарування селян. У 1899 році 20 найбагатших родин володіли 1346 десятинами, а на 220 господарств общинників припадало 1475 десятин землі.^.

Крім рільництва, жителі займалися також городництвом, садівництвом, баштанництвом, а заможні селяни ще й виноградарством. В селі діяло кілька підприємств переробки сільськогосподарської сировини. У 1880 році тут було побудовано 11 вітряків, винокурний завод, заснований ще в 30-х роках, паровий млин та пристань. Пристань у Британах була значним пунктом транспортування по Дніпру продуктів виробництва господарств північної Таврії (пшениці, борошна, винограду, вина тощо).

     Напередодні першої світової війни Британи були чималим селом, яке налічувало 270 дворів, і мало неабияке значення у Дніпровському повіті. В селі діяли пошта, військово-кінна станція, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, 3 школи (2 земські школи та 1 церковнопарафіяльна), бібліотека-читальня (з 1905 року), церква. Успішно розвивалися різні види комерції.

Збережена фотографія села Британи (автор невідомий)

Перша світова війна та громадянська війна не оминули Британів: з кінця березня 1918 року по березень 1919 року  село було окуповано австро-німецькими загарбниками, в липні 1919 року Британи захопили білогвардій- ські війська Денікіна, потім Врангеля, яких влітку 1920 року було остаточно розгромлено Червоною Армією. Після завершення громадянської війни становище в селі було дуже тяжким. Населення Британів зовсім зубожіло. Селяни одержали від радянської влади землю, але обробляти і засівати її не мали чим. Заробітки на стороні для багатьох жителів стали основним джерелом існування. Деякі підробляли на пристані, яка залишалася важливим пунктом вивозу фруктів і вина, зерна, борошна, але основна маса працювала на виноградних плантаціях сусіднього селища Основа, наймались на працю до мешканців села Ключове.

    В 20-х роках йшла відбудова села, створювалися артілі. 1929 року дрібні артілі села об′єдналися в один великий колгосп ім.М.М.Литвинова, де колгоспники вирощували, крім зернових, виноград, бавовник, арахіс. В колгоспі було три тваринницькі ферми. За роки перших п′ятирічок, у середині 30-х років, колгосп імені Литвинова, який очолював у ті роки Д.І.Подвойський, став мільйонером.

Перед війною в селі було відкрито звуковий кінотеатр на 300 місць, художню студію, яку пізніше перетворено в художню школу. Активно діяла бібліотека, в сільбуді працювали гуртки художньої самодіяльності.

    Більше 2-х років (з вересня 1941 року до 1 листопада 1943 року) село Британи жило в німецько-фашистській окупації. У боротьбі проти окупантів діяли члени британської підпільної групи «Малий Бритий Яр» під керівництвом Г.І.Ярошенка. Фашисти знищили всіх, хто був пов′язаний з підпільною організацією «Малий Бритий Яр». Всіх членів цього підпілля німці також розстріляли, а Г.І.Ярошенка на очах у всіх людей повісили. Пізніше  патріотам поставили пам′ятник у селі Британи.

2-го листопада 1943 року воїни 66-го ордена Суворова стрілецького полку 61-ї стрілецької дивізії вибили окупантів із села.У 1946 році село Британи було перейменовано у село Дніпряни, а колгосп імені Литвинова на колгосп імені Калініна.

Після спорудження міста Нова Каховка Дніпряни стають приміським селом, а з 1956 року – селищем міського типу. У березні 1960 року колгосп імені Калініна злився з основським радгоспом «Перемога наймитів», який згодом було перейменовано на радгосп-завод «Таврія». 1965 року на території, підпорядкованій Дніпрянській селищній раді, було створено виноградарський і плодоовочевий радгосп імені начдива Солодухіна. З 2000 року – це ДП «Дніпрянська аграрна фірма імені Солодухіна».