Новокаховська ЦБС

АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ БАХУТА
український поет – земляк ( 1939 – 1990 р.р. )

       Душа кожного поета – передусім, у його віршах. Поезія нашого земляка – поета Анатолія Бахути стала його долею, увійшла в його плоть і кров, змусила заговорити поета голосом вразливої і ніжної душі :
                                                      В океані душ моя душа
                                                      Пливе безлюдним островом печалі.
                                                      Ніхто на острів той не вируша :
                                                      Його приховують жаднючі далі...( із вірша « Холодний сон » )
      Народився Анатолій Павлович Бахута 2 січня 1939 року в Києві, у родині працівників
річкового флоту. Його дитячі роки пройшли в селі Калуга на Миколаївщині та в Каховці, куди у 1950 році переїхали батьки поета. З 1950 по 1953 роки Анатолій Павлович Бахута навчався у семирічній школі № 3 міста Каховка.
     У 1953 році батьки переїздять в Нову Каховку. З 7 - го класу А.Бахута вже навчався у середній школі № 2, яка сьогодні носить ім΄я видатного поета – земляка. До речі, на той час це була єдина українська школа у Новій Каховці.
      І звідси, після закінчення 10 класів, у 1957 році, він пішов у велике життя : працював мулярем на будівництві Дніпродзержинської ГЕС та, з 1959 року, за комсомольською путівкою, мулярем будівничого управління треста «Криворіжаглобуду». Потім – три роки служив в Армії хіміком – розвідником, в Миколаївській області. Демобілізувався сержантом у грудні 1962 року.

     Після Армії працював контролером ВТК ( 1963-1972 р.р.), вантажником ( 1972 р.), майстром ( 1972-1973 р.р.) на Новокаховському електромашинобудівному заводі ( ЕМЗ ). А в душі поета буяла молодість, бажання жити, творити і... кохати.

                                                     Я хочу все, до краплі, знати,
                                                     Все бачить, чути, відчувати
                                                     Зуміть : подати допомогу,-
                                                     І стать упоперек дороги,-
                                                    Старе зламать, нове творити :
                                                    І ненавидіти й любити,
                                                    Відчути щастя і страждання.
                                                    І муки – й радості кохання.
      Анатолій Бахута завжди тягнувся до знань серйозних і глибоких. Учився добре.
     Неоднаразово нагороджувався Похвальними грамотами за відмінні успіхи в навчанні.
     Бажання пізнати навколишній світ виникло рано, ще в шкільні роки. З дитинства захоплювався малюванням. В новокаховському будинку – музеї А.Бахути зберігаються графічні портрети батьків, дружні шаржі та автопортрети поета, написані ним олівцем у 1970 - 1980 0- х роках ХХ століття.

     Цікавився Анатолій Бахута також фото-справою та музикою. Він самотужки навчився грати на мандаліні і грав в шкільному оркестрі середньої школи № 2, а потім брав активну участь в армійській художній самодіяльності, за що теж нагороджувався Почесними грамотами. Але найбільшою його пристрастю завжди була поезія. І ця пристрасть супроводжувала митця все його життя.

                                                       Візьму перо – й потік мелодій
                                                       Кипить, немов дев΄ятий вал,
                                                       І гімни людям і свободі
                                                      Співають лицарі – слова,
                                                       І прямо в хижу пащу згуби
                                                      Регочуть життєдайні грози,
                                                      І мислі ріжуться, як зуби,
                                                      І капають рядки, мов сльози.
     Поезія була найяскравішою зорею життя Анатолія Бахути. Писати вірші він пробував ще з дитинства. З 18 років вже регулярно друкувався в місцевій пресі. А через два роки, з 1959 року, окремі його вірші та добірки з΄являються в республіканських журналах «Перець», «Дніпро», «Україна», «Ранок», в газеті «Молодь України» та на радіо, на обласному та республіканському телебаченні.

     Прикро, що при житті поета не було надруковано жодної його книжки. Прикро, що ні видавці, ні літературні критики не могли достойно оцінити духовні шедеври, що створював Анатолій Бахута. Його не сприймали, а він всеодно працював натхненно.

     У 1970 році поет відсилає до видавництва «Радянський письменник» рукопис своєї
першої збірки поетичних мініатюр «Сталеві бризки» та книги поезій «Дань», але книги не друкують. Чому ? Мабуть тому, що поет бачив життя в протиріччях. Ясно бачив соціальне зло, несправедливість і кликав до світла, до кращого буття. Поет дуже болісно сприймає відмову у друкуванні його книг. Але ж поезія для нього – головна справа життя !

                                                      Крило звернулось до сокири :
                                                      - Пустіть у небо, - каже їй.
                                                      - Ти теж у небо? Сміх з такими!
                                                      Ну що в тім небі, крім надій?

                                                      - Там висота!
                                                      - Це правда... Вірю...
                                                      Я теж не проти висоти.
                                                      Давай лиш підрубаю пір΄я –
                                                      І не затримую : лети!

     І знову роки напруженої роботи, і знову критики, редактори видавництв повертають його рукописи, не даючи серйозного художнього аналізу. Книги знову не доходять до читача.

      З 1963 року Анатолій Бахута – спецкор обласної газети «Наддніпрянська правда». Йому лише 24 роки. Вже у 1964 році керівництво газети нагороджує його Почесною грамотою, як активного рабкора газети. А з 1974 року Анатолій Павлович Бахута – кореспондент міської газети «Нова Каховка». Він працює під керівництвом завідуючого відділом Валерія Павловича Кулика, нині відомого херсонського поета. Згодом, він два роки ( 1976 – 1978 р.р. ) працюватиме відповідальним секретарем Каховської районної газети «Зоря комунізму». А потім знову повернеться в редакцію газети «Нова Каховка». Він був завідуючим відділом сільгоспвиробництва. Працюючи кореспондентом, А.Бахута виявляє високу майстерність, прекрасно володіє жанрами, за які береться.

     Мабуть ніхто більше не писав про проблеми села, ніж Анатолій Бахута. Він пише про людей праці : будівельників, хліборобів, доярок, виноградарів, садоводів, тому частий гість на виробничих ділянках заводів міста , радгоспів «Труд» ( директор – Осінній Анатолій Олександрович ), імені начдива Солодухіна ( директор – Шокодько Олександр Миколайович ), «Таврія» ( директор – Сидоренко Олександр Миколайович ), «Новокаховський» ( директор – Деревянко Василь Миколайович ).

     Чудово Анатолій Бахута також наповнював сторінку газети «Природа і ми». І знову він постійно нагороджується Почесними грамотами за великі творчі успіхи, як талановитий кореспондент.
      Журналістські турботи віднімали багато сил і часу у поета. Але він до останніх днів свого життя працював в редакції газети «Нова Каховка». Головним редактором газети «Нова Каховка» тоді була Литвин Лариса Миколаївна, яка завжди ставилася до Анатолія Павловича тепло і співчутливо.

     Професія кореспондента була ближчою до літературного середовища. Саме в цей час Анатолій Павлович бере активну участь в роботі літературного об΄єднання, яке тоді діяло при редакції газети «Нова Каховка». Як керівник літоб΄єднання, він багато уваги приділяв молодим поетам,зокрема Василю Фадеєву, Вікторії Некрасовій, Олександру Канівцю.Терпляче рецензував вірші членів літоб΄єднання. Щиро радів успіхам товаришів, відмічав їхній творчий ріст і злет. З ніжністю ставився до юних поетів : Ольги Філатової та Сергія Сукача, пишався їхніми поетичними успіхами. На творчих вечорах постійно читає і свої нові твори. Нові твори поета мають серйозний філософський аналіз подій. Особливо в жанрі філософської лірики Анатолій Бахута досяг вершини художньої досконалості.

                                                        Красуне Вічність, о красуне Вічність !
                                                        Я говоритиму не манівцями.
                                                        Я все частіш дивлюсь тобі у вічі,
                                                        Все більше й більше там я помічаю. ( із вірша « Монолог у порожнечу » )

      Анатолія Бахуту згадують як людину дуже вимогливу до себе і до інших. «Він був справжнім лицарем поезії. Не терпів сірості, трафаретності, говорив правду у вічі людині». Так про нього згадувала наша місцева поетеса Вікторія Смолій, яка, на жаль також пішла із життя. Мабуть тому і не таке широке коло тих, кому він довіряв, з ким ділився своїми радощами і печалями. Серед його друзів,товаришів, соратників по поетичному перу можна згадати :

Кулика Валерія Павловича, херсонського поета, перекладача, члена Національної спілки журналістів України та члена Національної спілки письменників України; Гунька Олександра Петровича, поета, лауреата Міжнародної літературної премії імені Олексія Кручоних, найближчого друга Анатолія Бахути ; Джурабаєву Тамару Якубівну, дружину Гунька О.П., подругу поета ; Португальського Анатолія Васильовича, архівіста, лауреата Міжнародної літературної премії імені Олексія Кручоних, першого директора будинку – музея Анатолія Бахути ( з 1992 по 2008 р.р. ) ; Литвин Ларису Миколаївну , головного редактора газети «Нова Каховка» у 80 - х роках ; Крутько Людмилу Петрівну ,Руденко Валерія Володимировича, Фрольонок Валентину Вікторівну, Черкашину Лідію Антонівну - журналістів, колишніх колег поета в редакції газети «Нова Каховка»; Єрофеєву Раїсу Степанівну, подругу дитинства поета в м.Каховка, Кирковську Антоніну Олександрівну, викладача української мови та літератури ПТУ № 14, яка у 50–х роках навчалася разом з Анатолієм Бахутою у середній школі № 2 ; місцевих поетів : Боровика Альберта Михайловича, володара «Золотого пера» з 1986 по 1988 роки, Смолій Вікторію Іванівну, Гребенюк Галину Петрівну, Філатову Ольгу Вікторівну,Трофимчук Світлану Євгенівну, Багірову Ельміру Ельдарівну,Фадеєва Василя Генадійовича та інших.

     Задовго до свого останнього дня Анатолій Бахута написав пронизливий у своїй відвертості вірш – передчуття :

                                                       Промінням облиті,
                                                       У небі пташини
                                                       Гребуть по блакиті
                                                       В якісь далечини.
                                                       Пливуть у серпневім
                                                       Яснім надвечір΄ї,
                                                       Рожеві – рожеві,
                                                       Як символи – мрії.
                                                       Коли в моїм серці
                                                       Не стане жарини,
                                                       Я виберу вечір
                                                       І кинусь за ними. ( вірш « Елегія про тепло » )

      Поет обрав вечір 1 – го серпня 1990 року. Цього дня ,у надвечір΄ї, перестало битися його серце, стомлене багаторічною боротьбою з невиліковною хворобою тіла.

                                                      Хапала серце, наче жах,
                                                      І, наче музика, звучала,
                                                      Маленька усмішка в очах,
                                                      Принесена струмком печалля.

                                                     Літа засипали ту мить
                                                      І принесли на плечі втому,
                                                     А й досі музика – звучить.
                                                     Мов скрипка грає після грому. ( вірш « Ноктюрн із короткої осені »)

      Анатолій Бахута , рано збагнувши свою долю Поета, прожив її з повною гідністю. Він пережив свій вік і час. Лише через два місяці після його смерті його було нагороджено Міжнародною літературною премією імені Олексія Кручоних - посмертно. 1 серпня 1992 року, через 2 роки після смерті поета, у маленькій хатинці на околиці Нової Каховки, де жив поет, по вулиці Шевченка, 7, був відкритий будинок – музей Анатолія Бахути, відомого поки що тільки новокаховчанам самобутнього українського поета. Всі, хто бував у цьому будинку, зрозуміли, що господаря не цікавили матеріальні статки, він був скромною і не вимогливою до буття людиною. Батьківська рідна хата, квітучий сад та могутній дух поезії – це ті джерела, ті ліки, що допомагали йому жити і творити в самоті. Саме цю батьківську рідну хату з квітучим садом він любив понад усе :

                                                     Там хата
                                                     Кудлата
                                                     І стріха
                                                     Зі сміху.
                                                     Віконця
                                                     Із сонця,
                                                    Пороги –
                                                    Збий ноги.
                                                     І двері –
                                                    Тетері... ( із вірша « В дитинстві » )

      Гордий, чесний, безкомпромісний... Можна тільки жалкувати, що сьогодні немає цієї чудової людини серед нас. Крім великого таланту він мав щире серце і добру душу, тонко сприймав пульс життя.
      Творча спадщина поета досить багата ( понад три тисячі творів ) і різножанрова
( вірші, поеми, гуморески та байки, нариси і афоризми). Здається, немає таких проблем або тем , які б не тривожили поета Бахуту. Це і ліричні філософські роздуми про людину, світ, Всесвіт, роль поезії і мистецтва, про мудреця і натовп; взаємовідносини в родинах людей, доля поета, і , звісно ж, любов до своєї маленької батьківщини, народу, любов до України. Його твори часом не прості за змістом, як саме життя, з якого він черпав теми.
      Тільки після смерті Поета його архів відкрився для найближчих друзів і соратників.
У 1994 році їхніми зусиллями за підтримки міської ради була видана збірка творів 32 - х
новокаховських літераторів «Передчуття», присвячена 55 - річчю від дня народження Анатолія Бахути. В ній була гідно представлена лірика ювіляра на десяти сторінках. 2002 - го року, до 50 – річчя Нової Каховки, було видано колективний поетичний альманах «Красуне Вічність», що відкривався кращими віршами А.Бахути на сорока сторінках. До 65 – річчя А.П.Бахути, у 2004 році, світ побачив книгу вибраних творів поета «Дань» - перше самостійне видання творів А.П.Бахути. Невеличка добірка творів А.Бахути ввійшла у поетичну збірку поетів Херсонщини «Вежі та вітрила», яку було видано херсонським видавництвом «Наддніпряночка» у 2007 році. Рукописні книги, папки з віршами, чернетки та блокноти поета – все це досі чекає свого часу для видання.
      Анатолій Павлович Бахута - Великий поет України ! Читаючи його вірші створюється враження, що він і зараз з нами, бо його твори і пам΄ять про нього живуть у наших серцях.
      Поети присвячують йому свої вірші, займаються перекладом його поезій на інші мови. Бібліотеки та учбові заклади міста вшановують пам΄ять поета, постійно проводячи літературні вечори, композиції, присвячені світлій пам΄яті поета.
     У січні-лютому 2009 року в Новій Каховці було проведено І етап міського фестивалю - конкурсу, в рамках обласного фестивалю дитячої та молодіжної творчості «Дотик до чуда», присвяченого 70 – річчю від дня народження Анатолія Бахути. В 4 - х номінаціях міського фестивалю - конкурсу ( «Художнє читання», «Література»,«Музика», «Художня творчість») брали участь 130 учнів шкіл та студентів учбових закладів міста Нова Каховка. Фінальний етап обласного конкурсу «Дотик до чуд» також був проведений в Новій Каховці – на Батьківщині славетного поета Анатолія Бахути в квітні 2009 року. До нього долучилися учасники з усієї Херсонщини.

     6 лютого 2009 року в актовому залі НВК № 2 відбувся міський вечір пам΄яті, присвячений 70 – річчю від дня народження українського поета, нашого земляка – Анатолія Павловича Бахути. Міським оргкомітетом було вирішено провести вечір пам΄яті саме в стінах цієї школи,в якій протягом чотирьох років, з 1953 - го по 1957 рік, навчався поет і яка сьогодні носить ім΄я видатного поета - земляка.
      Про долю поета розповідали присутнім ведучі вечора Ігор Корчагін та Настя Рудя,
учні загальноосвітньої школи № 10, а рядки кришталевої поезії Анатолія Бахути читали учні НВК № 2,5,ЗОШ № 3,10,техніко-економічного ліцею та будинку дитячої творчості; студенти приладобудівного технікуму та політехнічного інституту. Чудово звучали пісні : «Дотик до чуда», «Балада про мисливця», «Зоря», «До Славутича», написані учнями дитячої школи мистецтв, на вірші поета А.Бахути.


      На вечорі були присутні друзі, товариші, колеги Анатолія Бахути. Саме їм – Гуньку Олександру Петровичу, Боровику Альберту Михайловичу, Філатовій Ользі Вікторівні та головам журі 4 - х номінацій було надано право у другій частині вечора оголосити переможців І етапу міського фестивалю – конкурсу, в рамках обласного фестивалю дитячої та молодіжної творчості
     «Дотик до чуда», присвяченого 70 – річчю від дня народження поета - земляка Анатолія Бахути.

                                                        Під мечами, снігами й вогнем,
                                                        Доки сонце вам сяє з небес,
                                                        Пам΄ятайте себе і мене,
                                                        Пам΄ятайте мене і себе ( із вірша «Рідним по духу»)

    Ми пам΄ятаємо тебе, Поете !...

     Доторкніться і Ви до чудової поезії великого Поета України – Анатолія Павловича Бахути !

     Текст склала, за матеріалами архівних документів будинку-музею А.П.Бахути та публікацій в газетах, Сидоренко Роза Юріївна, заступник директора Новокаховської ЦБС.