Новокаховська ЦБС

    Вікторія Іванівна Смолій народилася 3 липня 1931 року в селі Новонаталівка Чаплинського району Херсонської області в сім΄ї вчителів.
 Після семирічки навчалась в Бериславському педагогічному училищі, яке закінчила у 1950 році. В 1959 році заочно закінчила Кримський педагогічний інститут. Працювала викладачем української та російської мови та літератури в школах Криму та на Херсонщині. З 1971 року мешкає в Новій Каховці. З 1971 по 1988 роки працювала працювала вчителем і ви хователем в новокаховській школі – інтернаті № 1.
 За багаторічну творчу працю присвоєно звання «Відмінника народної освіти України».
 З 1988 року – на заслуженому відпочинку.
 Почала писати вірші ще в 6-му класі. Пише російською та українською мовами. Її вірші друкувались в місцевій та обласній газетах, колективних збірках новокаховських поетів «Передчуття»
(1994 р.), «Родники надежд» (2006 р.), «Подруги осени» (2007 р.), «Страна Любви» (2008 р.), «В созвездьях строк» (2009 р.).
 У 2001 році, до 50-річчя міста Нова Каховка, випустила свою першу поетичну збірку «Добрий день, Нова Каховко !». У 2007 році вийшла збірка її віршів «Тебе, мой город, посвящаю! ». У 1996 році була однією із організаторів при міській бібліотеці № 2 літературного клубу «ЛИК».
 Вікторія Іванівна Смолій. Яким було її доросле життя? Спочатку – вона першокурсниця Бериславського педагогічного училища – зовсім юна, майже дівчинка, з темно – русою, пишною косою з відкритим поглядом світло – сірих очей, завжди з книгою в руках на перервах. А потім педагог: від колишньої тихої, скромної дівчини залишилась пишна коса і відкритий погляд ясних очей. Тепер вона — чудовий педагог, активний комсомольський і піонерський вожак, а ще – чудова співачка.
 На оглядах учительської самодіяльності вона виконувала старовинні російські та українські романси, керувала хором учителів, учнів і хором сільської молоді. Вона — душа педагогічного колективу. Про її невгамовний, гарячий характер писали районні газети: «Горячий характер», «Наш депутат» тощо.
А наскільки глибокими та цікавими були її уроки. Як пощастило багатьом її учням. Коли вона вела свої уроки – це було неперевершено. Часто інші вчителі слухали біля дверей класу, як Вікторія Іванівна співає. Взагалі Вікторію Іванівну неможливо не помітити, не запам΄ятати – вона дуже яскрава, емоційна, турботлива, небайдужа ні до чого. Її голос, погляд – хвилюють душу.
Багато років віддала Вікторія Іванівна роботі в школі – интернаті № 1. Вона оволоділа всіми тонкощами учительської майстерності. «Мальчишники» та «девишники», бесіди «за чашкою чаю», які організовувала Вікторія Іванівна, повертали інтернатським дітям тепло загубленого домашнього затишку, вселяли віру в добро. Тепер вона – «Відмінник народної освіти України», нагороджена значком «Отличник народного образования СССР». В товстій папці — грамоти і подяки. Вчителька бережно зберігає їх і сьогодні. Це пам΄ять прожитих років.
Жила В.Смолій завжди скромно, але квартирка при школі – інтернаті зігрівала багатьох її вихованців. Сюди приїздили вони, закінчивши школу, як в рідний дім. У багатьох не було іншого дому, тому вчителька була і другом, і матір΄ю для сирот.
Люди, які оточували Вікторію Іванівну, не могли залишатися байдужими до поезії. Вона буквально всіх заражала своєю любов΄ю до музики слова.
На шляху вчительки було немало життєвих перепон, але на її погляд:

Кто любит жизнь, не будет тот несчастлив.
Найдет он радость в солнечном луче
И в повседневном добром слове «Здравствуй»,
И в чьем – то теплом дружеском плече...
 ( із вірша «Жизнь»)

Вікторії Іванівні до всього є діло. В своєму невгамовному серці вона вміщала не тільки долі своїх вихованців, але й долі колег. Завжди вміла вислухати, дати щиру пораду. Для кожного у неї знайдуться добрі слова. Всі вдячні їй за тепло, за негасиму любов і за жіночу привабливість.
 Знайти в кожній людині щось світле, зрозуміти і оправдати її – ця "учительська" риса в характері поетеси, часто допомогала й оточуючим стримати свою нетерпеливу безкомпромісність, придивлятися уважнійше до своїх співрозмовників та колег. Захистити скривдженого, підтримати сумніваючогося, допомогти починаючому. Так вона робила коли була учителем – вихователем в школі – інтернаті № 1, в якому проробила 17 років, так робить і зараз, ставши пенсіонеркою з доволі скромними доходами.
 В наш час панують цінності матеріальні, їм поклоняєтся нинішня молодь. Без грошей ти ніхто, без грошей нічого не купиш, нікуди не поїдеш – це все від бідності духовної. Байдужість, жорстокість, підлість — головні вороги, з якими бореться поетеса в міру своїх сил. Про це і її вірш « Милосердие »:

Уснуло милосердие в сердцах,
Покрытых крепкой глыбой ледяною.
И равнодушье — главный его враг
Повелевает каждою душою.
Но время в наступление идет —
Спасти от равнодушья наши души.
И тихо тает в каждом сердце лёд,
И рвётся милосердие наружу.
Возносит время радостно на щит
Все, что давно ждало тепла и света.
Для милосердья снова путь открыт,
И вся земля надеждою согрета.

 Жити так, щоб людям було тепло від її сердечного вогню — це не тільки тематика її віршів, але головний критерій вчинків. І так зрозуміле для кожного її життєве кредо, висловлене хоча б в оцих рядках:

А жить чертовски интересно
И в пятьдесят, и в шестьдесят.
И хочется услышать песню
И лепет маленьких внучат…
Все ярче видятся вершины,
К которым Родина пришла.
В ее величии былинном
Конечно, и твои дела.
И нет для скуки в сердце места,
Коль день победами богат.
Да! Жить чертовски интересно
И в пятьдесят, и в шестьдесят!

Всі, хто знає її, завжди дивуються її енергії. Вона зібрала багатий матеріал про Дніпрянське підпілля в роки війни, присвятила йому вірш та нарис. Кожна поїздка Вікторії Іванівни на місця бойової слави обов΄язково закінчувалась зустріччю героїв з вихованцями інтернату.
Її досвід роботи з батьками вивчений і розповсюджений обласним інститутом удосконалення вчителів. Вона постійно намагалась запроваджувати все нові й нові методи навчання й виховання, повсякчас знаходилася в пошуку. У методичному кабінеті школи – інтернату № 1 знаходиться творчий доробок В.І.Смолій на освітній ниві по прищепленню учням потягу до свідомої праці, дисципліни. Вона впроваджувала в життя методи самовиховання підлітків, охоче допомогала молодим колегам осягнути секрети фахової майстерності.
Закоханою в пісню, в українську мову, в «могутнє слово Кобзаря», запам΄яталася Вікторія Іванівна своїм колегам в загальноосвітній школі № 1, де вже будучи на пенсії, викладала українську мову.
Вікторія Смолій... У цієї талановитої, чудової у своїх благородних пориваннях до добра, щирості, любові до людей, особливо дітей, жінки завжди вирує бурхлива енергія, намагання всюди встигнути, зігріти інших теплом турботливості, порадувати піснею і новими віршами. У неї прекрасна душа, світлі помисли, щедре серце. Вона щаслива, захоплена, закохана в життя і працю.
 Вікторія Іванівна Смолій не така як всі. Це дуже цікава, багатогранна людина. Вона ніколи не знає апатії, байдужості, завжди мовби горить, зігріваючи інших своїм теплом. Життя цієї жінки «как полет над бездной». Її очі і зараз світлі. Голос і сьогодні лунає піснею, віршем. У когось вона викливає ніжність. Хтось після спілкування з нею довго сумує. А до когось приходить натхнення і він починає займатися творчістью... У неї є великий дар – дар Любові. Любові до життя, до людей, до природи.

УРОНИЛА БЕРЕЗА СЕРЕЖКУ
Уронила береза сережку.
Жаль подарка весны ей, видать.
Наклонив оголенную ножку,
Украшение хочет поднять.

Не грусти о сережке, березка.
Ведь весна среди многих затей
Смастерит тебе диво – прическу,
Пороскошней сережки твоей.

 Голос її душі – її поезія. Її життя було нелегким. А стільки клопотів, у стінах школи і поза ними! І при цьому залишатися вірним поезії – для цього, окрім природного дару, потрібні ще і воля та мужність, яку проявляє із завидною сталістю вчителька, ветеран праці Вікторія Іванівна Смолій.
 Вірші її носять відкритий, часом відверто публіцистичний характер, але непідробність почуття і думки в них – наяву. В цьому переконують нас хоча б й оці рядки:

На нашім полі зубожілім
Завила вовком люта злість,
Ненависть в хижому свавіллі,
Немов іржа, нам душу їсть.

Сказано прямо, точно і мужньо. Є над чим замислитись і "лівим" і "правим". Та й з боку художності звучить досить переконливо, візьмемо хоча б на диво влучний епітет "поле зубожіле", а чи порівняння – ненависті з іржею...
 Вірші Вікторії Смолій відрізняються особливою щирістю, вистражданістю душі, вони частина її самої, те чим вона живе, що її хвилює.
 Кілька творів В.Смолій покладено на музику. Володимир Працюк написав ноти до її вірша «Нова Каховка». А. Є.Тимофеєв дав співочі крила її віршу під назвою «Спалахнула горобина».
 Світ Вікторії Іванівни – це світ поезії, світ взаємодопомоги і спілкування з людьми. Її саму та її вірші відрізняє якась дивовижна інтелігентність і витонченість. А ще відкритість, яка буває лише у дітей – відкритість світу, людям, самому життю !
 Саме до неї на консультацію і літературне навчання ходили безліч поетів, прозаїків, казкарів – початківців.
 Будучи діяльною, непосидючою і чуйною людиною, вона при цьому завжди залишалася вірнопідданою в свиті Її Величності Поезії.

СТИХИ
Во мне всегда стихи звучали,
Я задыхаюсь без стихов.
Они заслон мне в жизни дали
От скверны, зависти, грехов.

Я расстелю стихи словами,
Душою обогрею их –
Пускай они живут годами,
А не один какой – то миг.

 .