Новокаховська ЦБС

    Віктор Владекович Кокоулін (1950-2007 рр.). Народився 24 лютого 1950 року в місті Новосибірську. Навчався в місті Бердську (біля Новосибірська). У 1970 році переїхав з батьками на Україну. Жив, в основному, у містах, де побудовані ГЕС: Каневі, Вишгороді (під Києвом). Пізніше – у Новій Каховці та Таврійську. 12 років працював геодезистом, в Новій Каховці – 17 років свердлувальником на електромашинобудівному заводi.
 Друкувався з 1972 року в багатотиражці Новокаховського електромашинобудівного заводу, в міських газетах «Деловые новости», «Таврійський час», в колективних збірках новокаховських поетів «Передчуття» (1994 р.) і «Красуне вічність» (2002 р.). У 2000 році, до 50-річчя поета, вийшла його перша поетична збірка “Поэт и красавица”, у 2007 році – друга збірка «Дорога через тысячу ветров». Його вірші увійшли до збірок поезій про любов «Страна любви» (2008 р.) та «В созвездьях строк» (2009 р.).
 Наче не так давно Віктор Кокоулін щоденно йшов пішки на роботу із Таврійська в Нову Каховку та назад. Ці щоденні вимушені прогулянки були для нього звичні. В автобіографії він писав, що звичка ходити пішки залишилась у нього з того часу, коли працював геодезистом: «за 52 роки (а прожив всього 57) обійшов Землю по екватору 4 рази і пішов на п΄яте коло». Звісно, це кажучи образно. Він взагалі дуже любив все порівнювати, обчислювати тощо. Наприклад, продовжуючи крокувати по Землі, він вже «дійшов до Місяця». І знаємо, що йшов все далі і далі, складаючи дні і кілометри, помножені на біль і втрати останніх років...
 Активну творчу позицію займав уже десь у 7-му класі, коли його записали до редколегії.
Починав із жанру сатири, а, подорослівши, перейшов на лірику. Потім освоював нові жанри. Його літературний діапазон – від одновірша до сатиричної поеми, від анекдоту – до детектива. В середині 90-х років В.Кокоулін вже сформувався, як професійний поет.
 Віктор був трохи дивакуватим: повністю ігноруючи побут, інколи любив прифрантитися на якусь творчу «тусовку». Постійно був зайнятий творчістю, читанням, рішенням кросвордів і шахових задач. Він вражав ерудицією, енциклопедичними знаннями, дотепністю. Був романтиком і любив мріяти...Обдарована без міри людина, з багатим внутрішнім світом і при цьому мала злиденний побут. Тільки й залишалось – рятуватися втечею в інший вимір під назвою ПОЕЗІЯ...
Віктор Кокоулін – автор різножанрових творів, серед яких поеми, детективи, афоризми і навіть кросворди.
Поет – романтик, поет – лірик, майстер сонета находив для традиційних тем і мотивів нові образи, оригинальні сюжетні рішення, які роблять його творчість і унікальною, і сучасною. Оточуючий світ через його уявлення отримує інші обриси, але при цьому зберігається сама суть цього світу. Його вірші відрізняються легкістю стиля і майстерним використанням всього поетичного арсеналу.
Тонкий лірик, він багато віршів присвятив жінці, яка стала для нього Музою. Віртуоз вірша, Віктор в різних формах – від поем, мініатюр, до вінка сонетів – змінюючи образ своєї «Единственной», «Зеленоглазой», зізнається їй у коханні, не повторюючись, збільшує кількість образів: то вона Королева, то дружина художника. Мабуть, в жанрі любовної лірики він був першим !

      * * *
К твоим атласным теплым волосам
Я прикоснусь губами осторожно.
С тобою рядом – жизнь еще возможна,
А дальше как – не представляю сам.

Сойдется, не сойдется ли, – не знаю –
Запутанный пасьянс сердец и глаз…
Моя звезда, домашняя, земная,
Но – ярче солнца в триста тысяч раз.

Вся поезія Віктора Кокоуліна пронизана космічністю, наповнена Вселенською зоряною лексикою. В любу пору року і в любий час ночі він міг безпомилково показати, де яке сузір΄я чи планета на небі.
Новокаховські поети цінили його талант. Його поетична майстерність ні у кого не визивала сумніву. Він писав просто, без вульгарності, зі смаком. Він з захопленням читав свої нові вірші на «п΄ятничних посиденьках» (так між собою називали поети засідання літературного клубу «ЛИК»), які проходили в міській бібліотеці № 2 у 1997- 2006 роках. До речі, саме ці «посиденьки» для деяких поетів стали роками найбільшої творчої активності. Це була, свого роду, творча майстерня поетів. Він любив слухати свої вірші коли їх читали інші.
У 2000 році, до 50-річчя поета В.В.Кокоуліна, невеличким тиражом вийшла його перша збірка віршів «Поэт и красавица». Ця збірка і до сьогодні є його візитною карткою.
Високий, статний, довге кучеряве волосся виглядає з-під берета, живий зацікавлений погляд примружених очей...
Віктор Кокоулін у своїх віршах передбачив і своє життя, і свій «відхід». У його вірші «Зимние журавли» є такі рядки:

«Когда-нибудь и мне вот так достанется
Лететь куда – то посреди зимы.»

...Грудневим днем 2007 року він відлетів, чи пішов... «Відхід» його був тяжким, але звільняючим від болю і поневірянь останнього часу.
Один із останніх спогадів про нього – він понуро плететься вузькою доріжкою через пустир під міською високовольтною лінією. Проходить у хвіртку поміж гаражів і зникає. Тепер назавжди…
Окрилений любов΄ю і поезією, Віктор Кокоулін мчався геть від Землі – холодної, незатишної, непривітної:

Там, выше звёзд, любовь моя сверкает!
Кто не любил – пусть мёрзнет на земле.
(«Поэт и красавица», XI )

Там, серед зірок і навіть вище, живе Поезія – інша, розділене кохання Віктора, якого він прагнув, і до якого пішов – тепер вже назавжди:
Поэты – ангелы почти;
И, может быть, поэтому
Давно межзвёздные пути
Исхожены поэтами.
К окну сегодня подойди,
В ночное небо погляди:
Знакомые созвездия...
А выше – лишь поэзия!
(«Поэзия»).