Новокаховська ЦБС

   «Был всегда в душе  поэтом
      и историком при этом»

   Яковлєв Анатолій Авенирович народився 10 липня 1948 року в місті Бихів (Білорусія) в сім΄ї військовослужбовця. Закінчив Пермське військове авіаційне училище, служив у Венгрії. Пізніше закінчив історичний факультет Полтавського педінституту. Більше 30 років працював в Новокаховському бюро подорожей та екскурсій. Входить в п΄ятірку кращих екскурсоводів України. З 2001 року працює завідуючим краєзнавчим музеєм ВАТ «АПФ «Таврія».
   Літературною творчістю Анатолій Авенирович займається вже більше 20 років. До речі, його дід та прадід по лінії бабусі – Марії Яківни Цвєтаєвої були із роду священників, знаходились в родинних зв΄язках з родом Марини Цвєтаєвої, відомої російської поетеси.
   Його вірші друкувались в місцевій пресі. У 2005 році вийшла збірка його віршів « О Таврийских коньяках и в шутку и всерьез». У 2006 році – збірка його віршів «Коньяк». У 2007 році – книга віршів «Вино». Підбірка його віршів ввійшла в книгу «Основа – Украинская Шампань», яку він написав разом з Черемисом Н.С. (2007 р.).
 Тема його віршів – це любов до рідного краю, природи, історичне минуле Херсонщини та її сьогодення. Його вірші наповнені народним гумором, привертають увагу читача життєвою філософією і лірикою.

 МУЗЫКАНТ
Аккордеон его ребрист,
Потрепан жизнью, как хозяин,
Играет аккордеонист,
И отрешен и неприкаян.
И ввысь куда-то устремлен
И он и взор его незрячий,
Ах, как играл прекрасно он,
На рынке музыкант бродячий !
Его мелодии просты,
Знакомыми до боли были,
Среди базарной суеты,
Так органично в нас входили,
И гул привычный умолкал,
Казалось мне, по крайней мере,
Когда он полонез играл,
Как будто нам прохожим верил,
Что мы забудемся на миг,
От этой музыки прекрасной,
И он был прав седой старик,
Что нам играет не напрасно !
Осенний день прохладен был,
И к югу птицы улетели,
А он нам музыку дарил,
Чтоб мы чуть-чуть добрее стали
Ведь он играл бесплатно нам,
Без банки с мелочью у стула,
Текли слезинки по щекам,
Наверно ветром их надуло !

 ОСЕННИЙ ЭТЮД
Как школьник, не готовивший уроки,
Осенний ветер за окном бубнит,
Про то, что снегом город не покрыт,
И что зима задерживает сроки.
Осенний ветер в лужах воду морщит,
Срывает с веток темные листы
На улицы их, что мокры и пусты.
И все бубнит, бубнит, как будто ропщет,
На то, что он еще не ледяной,
На то, что он осенний, а не зимний,
И что еще не превратились ливни
В снега, летящие белесой пеленой,
На землю стылую под карканье воронье.
Зима придет! Но снова будет слякоть,
И ветер будет за окошком плакать,
Как девочка капризная спросонья.
Он снова будет на асфальт бросать
Сырые листья кленов и акаций,
И будет с нетерпеньем дожидаться,
Когда весенним он сумеет стать.